Датування найдавнішої версії книги Второзаконня

Юха Паккала, Відділ біблійних досліджень, Університет Гельсінкі, 2009.

Вступ

Є декілька причин вважати, що найдавніша редакція книги Второзаконня, по суті, походить з часів після 586 року до н.е. (часу падіння Юдейського царства від рук вавилонян). Особливо це стосується найдавнішого тексту Втор 12, що прийнято вважати ядром прото-Второзаконня (найдавнішої версії книги), який міг бути написаний тільки в ситуації, коли вже не було храму, держави та монарха. Та й інші частини прото-Второзаконня, наскільки його можна відновити зараз, також виявляють ознаки пізнього походження.

В якості літературно-критичної основи книги буде використовуватись аналіз Тімо Вейоли, відповідно до якого основний текст Второзаконня можна знайти у Втор 4:45; 5:1а; 6:4,6-9; 12:13-14,17-18,21ab і т.д. Завжди можна обговорювати деталі його аргументації, а також походження окремих віршів та фраз в реконструйованому тексті, але багато інших вчених також прийшли до аналогічних теорій про обсяг найдавнішої версії книги Второзаконня. Принаймні до деякої міри, але вже зараз можна говорити про певний консенсус стосовно основних напрямків, особливо коли справа доходить до Втор 12, яке, як правило, розглядається в якості ядра книги. Хоча в цьому дослідженні буде розглянуте прото-Второзаконня в цілому, глава Втор 12 може дати найкращу ознаку того часу, коли прото-Второзаконня було написане у вигляді літературного твору. Вчені показали, що багато інших законів у Втор 14-26 були сформовані зі старих прототипів, деякі з яких збереглися у Книзі Заповіту, в той же час передбачається, що Втор 12 ввело нову ідею. Хоча не слід виключати можливість того, що Втор 12 також мало більш ранню, але невідому і втрачену форму, проте тут я буду мати справу з датуванням того тексту, який зберігся для нас. Деякі міркування про можливий більш ранній прототип Втор 12 будуть приведені в заключній дискусії. Слід підкреслити, що в даному дослідженні не розглядатимуться більш пізні доповнення до Втор 12 або до інших частин прото-Второзаконня, лише реконструйований найстаріший текст у своїй збереженій формі.

В силу своєї важливості є дуже дивним, наскільки мало наукових дискусій стосовно датування найдавнішої версії Второзаконня і наскільки широко прийнятим є традиційне датування. Існували значні дискусії стосовно паралелей Второзаконня в нео-ассирійських васальних договорах, незважаючи на ймовірність того, що більшість паралелей можна знайти в тих розділах Второзаконня, які слід розглядати як більш пізні доповнення. Хоча більшість вчених не піде настільки далеко, щоб назвати конкретний васальний договір, який функціонував в якості моделі та джерела Второзаконня, проте часто вважається, що нео-ассирійські паралелі вказують на загальний період, в якому потрібно шукати оригінальний контекст і фон Второзаконня.

Цілком імовірно, що васальні договори Близького Сходу зберігали досить стабільну форму, незалежно від імперій і часу. Наприклад, Второзаконня та хетські васальні договори також містять різні дивовижні паралелі, але жоден учений в наш час не буде припускати, що через ці паралелі Второзаконня слід датувати періодом пізньої бронзи. Цілком імовірно, що Второзаконня і багато з його доповнень були написані під впливом невідомого васального договору, який може бути ассирійським, вавилонським, перським або ще якимось. Те, що в наш час збереглись в основному ассирійські васальні договори, тільки спотворює ситуацію. Навіть, якщо в якості джерела для Второзаконня був використаний ассирійський васальний договір, це не обов'язково означає, що цей договір походить з того самого періоду, коли було написане Второзаконня. Очевидно, що документи протягом дуже довгого часу зберігались в архівах, і могли бути використані для формування інших текстів набагато пізніше. Наприклад, Книги Царів були використані автором Книг Хронік через декілька століть після свого написання.

На додаток до нео-ассирійських паралелей сьомого століття, традиційне датування книги Второзаконня принципово основане на своєму зв'язку з реформою юдейського царя Йосії. Деякі вчені припускають, що книга, знайдена в храмі Хелкією близько 622-620рр. до н.е. (2 Цар. 22:8), була книгою Второзаконня або ранньою версією цієї книги. Після ототожнення знайденої книги з прото-Второзаконням передбачається, що її текст був написаний в роки, що передували відкриттю книги. З іншого боку, багато вчених припускають, що ідея знаходження книги є пізньою, і приєднують реформи Йосії з прото-Второзаконням на інших підставах: заходи, застосовані Йосією, відповідають найдавнішій редакції Второзаконня.

Наприклад, відповідно до Вейоли, будь-яка спроба знайти відповідний контекст для первинної версії Второзаконня пізніше (або раніше) правління Йосії обов’язково стикається з багатьма труднощами. Позиція Вейоли представляє багато загальних наукових припущень, хоча є також науковці, які припускають навіть ще більш раннє походження книги, а деякі навіть шукали її походження в північному Ізраїльському царстві. Тим не менш, було б справедливо сказати, що більшість вчених датували первинну редакцію Второзаконня в якості літературного твору часами Йосії і поєднували цю редакцію, так чи інакше, з його реформами, описаними в 2 Цар. 22-23. Ця позиція вже була відправною точкою для більшості інших вчених, починаючи з Де Ветте на початку 19-го століття. Відповідно, вважалось, що ядром 2 Цар. 22-23 була централізація культу, і тому літературно-критична реконструкція 2 Цар. 22-23 зіграла важливу роль в цій дискусії.

Головна проблема полягає в тому, що 2 Цар. 22-23, і особливо глава 23, є одним з найбільш редагованих текстів у всій єврейській Біблії і не повинні використовуватись в якості основи для будь-якої ширшої теорії. Всі деталі та події, описані в уривку, є дуже дискусійними. Крім того, зв'язок між реформами Йосії та прото-Второзаконням є також дуже складним питанням з великою кількістю проблем і з відсутністю згоди між вченими. Незважаючи на ці проблеми, фіксація дискусії про датування Второзаконня на реформі Йосії засліпила багатьом вченим ознаки в самому тексті книги, і в Втор 12 зокрема. Насправді, якщо подивитися на традиційне датування, то досить важко знайти будь-які конкретні аргументи на користь того, що первинним фоном книги було правління Йосії. Головний аргумент Вейоли про те, що інші періоди є більш складними, показує, наскільки важко було захистити традиційне датування. Його аргумент натякає, що саме правління Йосії є відправною точкою. Тим не менш, відхиляти всі інші періоди як більш складні є неправильним, враховуючи те, як мало ми насправді знаємо про ситуацію в Палестині та юдейських общинах в першому тисячолітті до н.е.

Хоча більшість вчених припускають, що Второзаконня було написане в часи монархії, на початку 20-го століття деякі вчені (зокрема Роберт Кеннет, Густав Хьольшер і Джордж Беррі) стверджували, що справжній контекст прото-Второзаконня слід шукати у періоді часу після зруйнування Храму та монархії. Тим не менше, ці голоси не мали значного впливу на наукове співтовариство, хоча можна знайти посилання на них у працях пізніших вчених і навіть деяких прихильників. Деякі з їхніх аргументів все ще залишається в силі, не зважаючи на те, що багато з них з розвитком науки застаріли, особливо у вивченні книг пророків. Багато з їхніх аргументів полягають у взаємозв’язку текстів в самій єврейській Біблії, особливо між Второзаконням і книгами пророків, зокрема Єремією та Єзекіїлем. Розвиток цих книг виявився значно складнішим, ніж вважалось на початку 20-го століття, тому частково зрозуміло, що пізніше їхні аргументи були проігноровані.

Крім того, головним чином Кеннет і Беррі, обговорювали датування всього Второзаконня і вважали, що в обговоренні доповнення є несуттєвими. Вже пізніше стало очевидним, що роль доповнень є дуже великою, що необхідно розрізняти стару редакцію і більш пізні додатки. Всупереч припущенням Беррі, багато з доповнень, могли бути написані значно пізніше, ніж первинна версія. Незважаючи на проблеми з їх аргументами, я інтегрую найбільш переконливі з них у мій перелік аргументів, але я також покажу, що існує декілька набагато більш переконливих міркувань й аргументів вважати, що прото-Второзаконня було написано в ситуації, коли ні держави, ні храму, ні монархії вже не існувало.

Аргументи:

1. У прото-Второзаконні монарх не відіграє ніякої ролі, яка мала б бути винятковою, враховуючи важливість монарха в релігії та суспільстві стародавнього Близького Сходу. Дуже важко зрозуміти народження такого головного документа, що регламентує релігійну діяльність суспільства з істотним впливом на інші сфери діяльності Юдейського царства, але без згадувань царя, який керує цим всім, або хоча б просто згаданим. Навіть якщо припустити, що документ міг появитись у тій течії, на яку цар не мав впливу, дуже дивно, що вони взагалі не згадали царя, навіть не зробили на нього невеличке посилання. У цілому Второзаконні цар згадується тільки в уривку 17:14-20, який є більш пізнім доповненням і тільки обмежує діяльність царя. Більшість вчених визнають, що це законодавство не може походити з монархічного періоду.

Цю проблему висвітлює порівняння з іншими законами стародавнього Близького Сходу. Наприклад, кодекс Хаммурапі починається з тривалого вступу, з якого стає зрозумілим, що цар був уповноважений богами представити та заснувати цей кодекс законів. Те, що саме цар заснував закони, додатково підкреслюється в епілозі, а пролог, крім того, згадує багато з досягнень царя. Іншими словами, важливість царя в цьому кодексі законів очевидна, і те саме можна знайти також в інших кодексах законів стародавнього Близького Сходу (див також прологи законів Ліпіт-Іштар, Ур-Намму і Ешнунни). Як зазначила Марта Т.Рот, цар завжди брав участь в системі правосуддя і "він завжди був його гарантом, тому що застосування правосуддя було найбільшою довірою, наданою богами законному царю". На цьому тлі, було б дивно, якби в Юдеї можна було повністю ігнорувати царя.

Можна було б очікувати, що влада царя мала б узаконити такий документ. Без його підтримки в Юдеї довіра до всього законодавства була б сумнівною. Однією з головних ідей законодавства є заборона місцевих жертвоприношень по всій Юдеї, і для успіху такої нової ідеї було б надзвичайно важливо показати, що закон є правомірним і що за ним стоїть головна політична влада. Як і в інших районах стародавнього Близького Сходу, цар повинен був грати головну роль в юдейській судовій системі.

Проблема з відсутністю посилань на царя є ще більш серйозною, якщо поєднати прото-Второзаконня з реформою Йосії, релігійною реформою, що ніби то була розпочата і виконана царем. Отже, з точки зору інших відомих законодавчих кодексів і ролі монарха, яку мав би грати цар Юдеї, відсутність будь-яких згадувань царя в прото-Второзаконні вказує на те, що документ народився і сформувався в умовах, коли в Юдеї не було царя.

2. Прото-Второзаконня не передбачає будь-якої державної інфраструктури чи організації. Якщо Второзаконня було написане в той час, коли Юдея була незалежною державою з багатовіковою історією, можна було б очікувати, що воно (як документ, що містить багато питань, які регулюють поведінку суспільства) буде містити хоча б деякі згадування держави, її адміністрації, організації та інших структур. Вони всі відсутні, а замість цього документ містить лише закони, які не відносяться до будь-яких державних структур. Як можна було виконувати і зберігати достовірність таких законів, якщо в них повністю ігнорується держава? Чи міг би автор, пишучи в часи монархії, ігнорувати всі державні структури? Закони в прото-Второзаконні написані так, ніби автор припускав бездержавність релігійної громади.

3. В прото-Второзаконні відсутні будь-які згадування Юдеї, що є досить своєрідним, якщо документ народився в царстві з такою назвою і був задуманий як документ, що регулює культову діяльність в цій державі. Замість цього, знайдена концепція Ізраїлю, щонайменше у вступі прото-Второзаконня, згідно реконструкції Вейоли та багатьох інших (у Втор 6:4). Очевидно, що Ізраїль тут згаданий як релігійна громада, а не мешканці держави. Це погано відповідає документу, призначеному для регулювання ритуальної діяльності Юдейського царства, і знову ж таки це піднімає питання легітимності та достовірності. Принаймні, необхідно було б надати вагомі причини, чому документ згадує Ізраїль замість того, щоб згадувати Юдею. Слово Ізраїль, в цьому сенсі, у Втор 6:4, передбачає розвиток релігійної громади, що на практиці замінила Юдею як первинна структура суспільства. Дуже сумнівно, що це могло бути можливим до зруйнування держави Юдея. Документ фактично заперечує Юдею як визначальну структуру суспільства. Відсутність згадувань Юдеї передбачає ситуацію, коли держава Юдея вже припинила своє існування, і де община збереглась в силу релігійних міркувань і визначалась як Ізраїль.

4. У Втор 12 (або в будь-якому іншому головному законі пропонованого прото-Второзаконня) ні разу не згадується храм, хоча єдиною метою цієї глави і основною ідеєю документу в цілому є централізація жертовного культу, ймовірно, в Єрусалимському храмі. Якщо під час написання тексту храм існував, дуже дивно, що текст не згадує його. Текст тільки згадує місце жертвоприношень, насправді не уточняючи, що мається на увазі саме храм. Якщо храм все ще стояв протягом століть, важко зрозуміти причину уникнення будь-яких його згадувань, а замість цього загадкове згадування місця, що обере Ягве. Взагалі не зрозуміло, що ту мається на увазі саме храм, і необхідно також відзначити, що всі інші подробиці, що стосуються храму, відсутні. Головний інтерес, здається, полягає в жертовному культі і, особливо, його місцезнаходженні. Складається враження, що автор найдавнішої версії Втор 12 писав у ситуації, де не було храму, і де він взагалі не був упевнений, що храм коли-небудь буде. Це б прекрасно пояснило уникання згадувань храму.

5. У Втор 12 (та в цілому Второзаконні) Єрусалим також не згадується, а замість цього маємо лише неясне згадування якогось місця. Якщо Єрусалим протягом століть був незмінною столицею і місцем розташування храму Ягве, навіщо було уникати всіх згадувань цього міста, а замість цього згадувати якесь неназване місце? Навіть якщо припустити, що згідно сюжетної лінії книги передача закону відбувається в Синаї в до-монархічний період, це не може пояснити, чому Єрусалим (або храм) не згадується ні разу.  З іншого боку, в ситуації після 586 р до н.е., коли храм був зруйнований, і коли майбутнє Єрусалиму як культового центру було непевним, можна було б використовувати більш розпливчасті формулювання і залишати багато тлумачень відкритими. Як показує самарянське тлумачення Втор 12, зовсім не очевидно, що єдино можливим тлумаченням є саме Єрусалим. Через те, що Єрусалим не згаданий, деякі вчені навіть припустили, що спочатку малось на увазі інше культове місце (наприклад, Вефиль або Сихем). Ще однією можливістю є те, що місце жертвоприношень було невизначеним, таким чином і юдеї, і самаряни змогли прийняти той же кодекс законів.

6. Втор 12:14 вказує на місце в "одному з племен твоїх". Ця фраза містить дві проблеми. По-перше, навіщо було необхідним таке розпливчасте формулювання, якщо воно стосувалось Юдейського царства монархічних часів? Тут ми маємо справу з тією ж проблемою розпливчастості, як і в попередніх двох аргументах. По-друге, згадування одного з племен, очевидно, залежить від загальної ідеї, що Ізраїль складається з 12 (або іншого числа) племен. Досить спірно, що це було загальноприйнятою ідеєю в монархічній Юдеї. Багато вчених відзначають, що розвиток ідеї 12 племен є пізнім і тому вже Хьольшер розглядав згадування племен як ознаку того, що прото-Второзаконня могло бути написаним після 586 р. до н.е.

7. Прото-Второзаконня направлене в майбутнє. Використовуючи майбутній час, текст згадує місце, яке обере Ягве. Реалізація закону відбудеться тоді, коли ізраїльтяни оселяться на обіцяній землі. Текст написаний в умовах, коли місце жертвоприношень не існує в даний час, але буде в майбутньому. Використання майбутнього часу залишається загадкою у випадку, якщо Второзаконня є ізольованим документом часів Йосії, позбавленим широкого історичного контексту, як це описано в П'ятикнижжі. Іншими словами, використання майбутнього часу не підходить для незалежного документа часів Йосії, як це прийнято вважати. Насправді, майбутній час означає, що автор Втор. 12 сформулював закон з точки зору його теперішнього контексту в П'ятикнижжі (або менш імовірно, в іншому втраченому контексті, де майбутній час мав більше сенсу), де передача закону була поміщена в пустелю.

Прийнявши більш широку перспективу, слід також запитати, чому автор захотів розмістити все в пустелі, якщо під час написання існував храм і так тривало протягом століть. Навіщо головну заповідь жертвоприношень у храмі поміщати в минуле, коли храму ще навіть не існувало? Замість поміщення в пустелю, можна було б очікувати створення міфу про заснування храму, який би пояснював накази про принесення там жертв. У реконструйованому прото-Второзаконні вся обстановка і виступ, спрямований у майбутнє,  висять у повітрі. В якості самостійного документа, або навіть в якості раннього документа девтерономічного руху часів монархії, як вважав Вейола і багато інших, прото-Второзаконня є незрозумілим. Хоча в найдавнішій версії законодавства могло взагалі не бути свідчень традиції Виходу, використання майбутнього часу може вказувати на залежність від Синайської традиції, і це відкриває питання про те, чи могло незалежне Второзаконня без тривалого вступу (згідно реконструкції Вейоли і багатьох інших) взагалі бути можливим. Це ще більше підриває монархічне походження документа.

8. Відповідно до Втор 12:21, Ягве встановить своє ім'я, щоб жити в місці, яке він вибере. Вейола припускає, що це посилання на ім'я Яхве належить до первинного прото-Второзаконня, хоча багато вчених хотіли б бачити цей уривок або навіть весь вірш як пізнішу вставку. Вейола, ймовірно, правий, не вважаючи цю фразу чи вірш пізнішою вставкою, тому що пропускання було б тематичним рішенням, не основаним на літературно-критичних міркуваннях. Проблема з цим посиланням в тому, що так звана теологія імені, ідея про те, що тільки ім'я божества живе в храмі, вказує на ситуацію, коли храм перестав бути фактичним місцем проживання Ягве, його культового зображення чи його Присутності.

Як показав Меттінгер, теологія імені є більш пізнім розвитком, який виріс після розграбування храму в 597р. і його знищення в 586р. до н.е. Після зруйнування культового зображення Ягве (або іншого фізичного представлення), а також зруйнування його храму стало необхідним відділити Ягве від храму. Після зруйнування було б важко підтримувати прямий зв'язок між храмом і Ягве, тому що викликало питання, що сам Ягве є мертвим або не існує. За Меттінгером, теологія імені може мати своє коріння ще в останньому десятилітті Юдейського царства, і тому він припускає, що розграбування храму могло привести в рух розвиток від старішої концепції Присутності Яхве, перебуваючої в храмі, до теології імені, де тільки його ім'я живе там. Відповідно, Меттінгер не виключає можливості того, що старі посилання на ім'я Ягве, що живе в храмі, походять з останнього десятиліття Юдейського царства, але мабуть більш імовірно, що лише зруйнування храму і особливо зруйнування його фізичного представлення могло би привести в рух такі фундаментальні зміни в релігії Ізраїлю. Якщо прийняти все більш імовірну теорію, що Ягве мав культове зображення в храмі, зруйноване при знищенні храму в 586р. до н.е. формулювання Второзакония повинні розглядатися як принципово пізніші. У кожному разі, посилання на ім'я Ягве, що проживає в храмі у Втор 12:21, ймовірно, походить після 586 р. до н.е.

9. Папіруси з Елефантини показують, що принципи Второзаконня не були загальновизнаними навіть наприкінці п'ятого століття до н.е. Листування общини з Елефантини зовсім не показує знайомства з централізацією культу. Якби централізація культу, описана у Втор.12, була заснована вже в монархічні часи або там існувала виразна група, що наполегливо вимагала цього, було б неможливим очікувати, що лідер елефантинської общини невинно проситиме первосвященика Єрусалима і намісників Єрусалиму і Самарії дозволу на будівництво храму в Елефантині. Навіть якщо стверджувати, що елефантинська община була дуже ізольована і, отже, могла не знати про ситуацію в Палестині, позитивні відповіді від намісників на будівництво храму залишають мало місця для спекуляцій. Відповіді не збереглися, але зберігся меморандум і, відповідно до нього, обидва намісники дали дозвіл на будівництво храму. Недвозначно написано, що жертви мають приноситись на вівтарі, що однозначно суперечить Втор 12. Це говорить про те, що навіть, наприкінці п'ятого століття до н.е. політична еліта в Єрусалимі та в Самарії навіть не була знайома із забороною жертвоприношень за межами Єрусалиму (або гори Герізім).

Те, що попередній лист общини, згаданий у збереженому листі (лінії 18-19), залишився без відповіді первосвященика і жерців Єрусалиму, залишає деякий простір для спекуляцій. Тим не менш, малоймовірно, що це необхідно розуміти як негативну реакцію з боку єрусалимських жерців, бо тоді можна було б очікувати, що вони мають строго заборонити будівництво храму в Елефантині, або, принаймні, дати деякі накази про те, що робити. Більш імовірно, що первинний лист з Елефантини або відповідь з Єрусалиму були втрачені в дорозі.

Крім того, так званий Пасхальний лист, датований приблизно 419р. до н.е., може також суперечити Второзаконню. У цьому погано збереженому листі високий єврейський чиновник Ананія (ймовірно, відповідав за єврейські справи в Єгипті) дає вказівки про те, як святкувати Пасху в Елефантині. За Втор 16, пасхальна обряд можна відзначати тільки в Єрусалимі. Зв’язок між Пасхальним листом і Втор 16 гаряче обговорювався, але ясно, що між ними існують відмінності, які припускають, що община в Елефантині не відзначала Пасху так, як зазначено у Втор 16. Листування з Елефантини припускає, що прото-Второзаконня і особливо Втор 12, стало авторитетним документом набагато пізніше, ніж царювання Йосії.  

10. Вже Хьольшер показав, що багато із законів в прото-Второзаконні містять практичні проблеми, які свідчать, що це законодавство було швидше ідеалістичною програмою, а не законодавством, що народилось в ситуації, коли воно могло застосовуватись на практиці. Наприклад, він вважає ідею про те, що люди мали б ходити в Єрусалим, щоб принести жертву (Втор 12:13-14) і віддавати десяту частину сільськогосподарської продукції та перворідної худоби в Єрусалимі (Втор 14:22-26 ) як абсолютно нереалістичну. Крім того, заповідь про те, що весь народ, який він оцінював близько 120 000 чоловік, повинні йти в храм на кожне свято, була технічно неможливою. Отже, Хьольшер припустив, що закони, особливо ті, що стосуються централізації культу, не могли бути застосовані на практиці у часи монархії, а повинні виходити з ідеалістичного бачення або плану майбутнього суспільства. Проблеми з легітимізації документу, як зазначалося вище, також вказують на тло, де автори не повністю проектували або знали практичний аспект, як надати авторитет і довіру документу. Це погано відповідає часам Йосії, коли документ був би відразу ж застосований на практиці, як традиційно вважається і як це мається на увазі в 2 Цар. 22-23. Тим не менш, нереалістичний характер законів був би зрозумілим, в ситуації після 586р. до н.е. з точки зору нового майбутнього суспільства, яке ще необхідно було заснувати.

Висновки та обговорення

Багато в чому Втор 12 не вписується в монархічний контекст. Те ж саме можна сказати також і про інші частини прото-Второзаконня, хоча багато законів у Втор 14-23 могли мати прототипи, що існували до 586р. до н.е., і могли, таким чином, містити деякі сліди монархічної ситуації. Навіть якщо багатьом з наведених вище міркувань можна пред'явити заперечення, сукупність всіх цих доказів показує, що традиційне монархічне датування прото-Второзаконня проходить у значних труднощах. Необхідно припустити деякі дуже специфічні обставини, щоб пояснити, чому монарх, держава, її структури, Юдея, Єрусалим і храм повністю відсутні в документі, коли всі вони мали б бути присутніми в часи його написання. Замість того, щоб намагатись уникнути цих проблем, винаходячи умови, при яких відсутність згадувань цих інституцій ще могла бути можливою, набагато більш імовірним поясненням є те, що під час написання ці інституції не існували.

Автор навмисно уникав згадувань основних інститутів монархії, тому що він не знав, чи ці інститути будуть знову коли-небудь існувати у формі, в якій вони колись існували. Те, що автор був змушений використовувати розпливчасті формулювання і абстрактну мову, надає документу відкритого характеру, який можна використати в різних ситуаціях. Це також може бути однією з причин, чому той же текст міг бути прийнятий навіть самарянською общиною.

Багато з ознак в прото-Второзаконні передбачають, що автор був у курсі багатьох ідей П'ятикнижжя. Ізраїль розглядався як релігійна община, що складається з племен, які прийшли з-за меж країни. Передбачається, що Синайська традиція була перинним контекстом, в якому були дані ці закони. Цілком імовірно, що прото-Второзаконня основане на деяких історіях П'ятикнижжя (або їх ранніх формах), але більш детальний аналіз виходить за рамки цієї статті. Тим не менш, дуже важко захистити незалежне походження документа з часів Йосії.

Очевидно, що висновок про те, що навіть найдавніша версія Второзаконня походить з ситуації після 586р. до н.е., завдає значних труднощів для багатьох традиційних датувань, які наукові дослідження дали для різних книг, редакцій, літературних шарів і доповнень в багатьох частинах єврейської Біблії. Наприклад, багато пізніших доповнень або редакторських шарів Второзаконня необхідно датувати набагато пізнішим періодом, ніж вважається зараз. Слід також переглянути зв’язок між Второзаконням та 1-2 Цар. Не виключена ймовірність того, що перша редакція 1-2 Цар є старшою за першу редакцію Второзаконня. В багатьох частинах єврейської Біблії ефект доміно може бути значним, але враховуючи, що на сьогоднішній день дуже важко датувати будь-який з документів єврейської Біблії, ми все ще можемо бути дуже далеко від розуміння первинного контексту багатьох частин цієї колекції книг. Оскільки Второзаконня часто розглядається як кристалізація релігійних уявлень в кінці монархічного періоду, його більш пізнє походження означатиме, що наше загальне розуміння релігії, що практикувалась в Юдеї в часи монархії, також повинне бути ще раз перевірене.

Ця стаття не йде так далеко, щоб запропонувати точний контекст для прото-Второзаконня, вона лише доводить, що часи Йосії або будь-який інший час періоду монархії є малоймовірними, і що слід віддавати перевагу ситуації після подій 586 р до н.е., коли вже не було царя, держави та храму. Первинний контекст старої версії Второзаконня, звичайно, все ще погано відомий, але, коли ми відкриємо наші очі на після-монархічний період, пошук справжного контексту може розпочатися.

У цій статті я мав справу з текстом, доступним для нас, і тому результати застосовувані лише в цьому тексті. В теорії можна було б припустити, що існувала більш рання версія Второзаконня, яка була переписана після зруйнування монархії і храму, і що ми зараз володіємо тільки переписаною версією. Звичайно, таку можливість не можна повністю виключати, але це б означало всеосяжне переписування, коли всі згадування царя, храму, Єрусалиму, Юдеї і державних структур були замінені на ті, що більш відповідали після-монархічній ситуації. Тут ми будемо рухатися по тонкому льоду, тому що передбачення версії, яка не збереглася, і про яку не існує ніяких історичних свідчень, є, врешті-решт, ненауковою спекуляцією. Необхідне щось більш істотне, щоб припустити, що Второзаконня походить з 7-го століття до н.е., але з наявним в даний час текстом прото-Второзаконня всі ознаки вказують на після-монархічне датування.